28 травня 2026 року у Верховній Раді не знайшлося достатньо голосів, щоб прийняти законопроект № 12191 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення його окремих положень про кримінальні правопорушення проти громадського порядку та моральності».
Варто нагадати, що законопроект в поточній редакції передбачає викладення статті 301 Кримінального кодексу України (Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів) в новій редакції, декриміналізувавши за задумом авторів обмін контентом, що має ознаки порнографії між дорослими людьми за умови взаємної згоди, так само як і виготовлення подібного контенту для мети подальшого збуту чи розповсюдження дорослій аудиторії.
Сама ж законодавча ініціатива, яка має доволі довгу, але не дуже активну історію обговорення у суспільстві, виникла у 2024 році після того, як органи ДПС України масово стали нараховувати податкові зобов’язання творцям контенту на платформі «OnlyFans», які після добровільного виконання перед державою обов’язку платника податків, в якості бонусу від держави отримували повідомлення про підозру за ст. 301 КК України, уже як виробники та розповсюджувачі предметів порнографічного характеру.
Такий, я би сказав феодальний стиль управління державою, де кожен керівник окремого державного органу «обробляє власне поле», роблячи показники без необхідності слідування послідовній державній політиці, показав власне відсутність будь-якої послідовності та злагодженості в державному управлінні: податкові органи робили показники по нарахуванню податкових зобов’язань, органи ж Національної поліції так само робили показники, але по притягненню за ст. 301 КК України, відносно тих самих людей.
Питання ж статусу фігурантів як податкових справ так і кримінальних проваджень зависло у повітрі, оскільки дійсно важко було відповісти, як Держава бачить цю діяльність: господарською, творчою чи все ж злочинною.
Будь-який рух, направлений на вирішення питання із дуалістичним підходом до діяльності зі створення контенту на «OnlyFans» був суто інертним і являв собою відповідь на суспільне обговорення, петиції, що набирали необхідну кількість голосів, або ж нещодавні новини про «протекцію» посадовців Національної поліції над організованим виробництвом порноконтенту.
Відповіддю на суспільний запит у підсумку і став законопроект № 12191.
Якщо поглянути на вказаний законопроект широко, враховуючи стан суспільних відносин, проблеми яких він нібито покликаний вирішити, то його значення виходить значно далі декриміналізації окремого діяння, торкаючись і законотворчості в її поточному стані і державної політики як такої.
Кримінальні провадження за ст. 301 КК України, без сумнівів, в свій масі є яскравою ілюстрацією підходу, за яким правоохоронний орган повинен робити показники, оскільки об’єктивна сторона правопорушення у більшості вироків полягає в пересиланні фото-, відеоматеріалів в особистих переписках між дорослими людьми, з розлогими поясненнями про те, як це шкодить суспільній моралі, або навіть із дивним для демократичного суспільства формулюваннями «в порушення законодавчо встановлених вимог суспільної моралі».
Показовим є те, що велика кількість вироків у вказаних кримінальних провадженнях винесено на підставі угоди про визнання винуватості, обидві сторони якої не бажають нічого доводити в подібному кримінальному провадженні, а суд відповідно може не надавати оцінку суспільної небезпечності інкримінованих обвинуваченому діянь.
Між тим, згадані вище «законодавчо встановлені вимоги суспільної моралі» явно не відповідають реальному стану суспільної моралі, поточним звичаям особистого спілкування між дорослими людьми, у тому числі інтимного характеру, зокрема нормалізація "збуту порнографічних предметів" в особистому спілкуванні дорослих людей.
Показовим та парадоксальним є визнання цього факту з боку держави, що проявляється у масових нарахування податкових зобов’язань саме виробникам контенту на платформі «OnlyFans» та активний розвиток судової практики у зазначеній категорії податкових спорів.
Вказані нарахування та спори є фактичним визнанням державою оплачуваної діяльності із виготовлення, збуту та розповсюдження контенту, який має ознаки порнографії, діяльністю, яка має оподатковуватись, скромно замовчуючи про ті самі «законодавчо визначені вимоги суспільної моралі» чи навіть «злочинність» подібного діяння, оскільки доходи, отримані таким чином є такими, що набуті злочинним шляхом, та можливо підлягають не оподаткуванню, а спеціальній конфіскації в рамках кримінального процесу
Таким чином зміна в характері як приватних так і публічних суспільних відносин диктує потребу в перегляді діючої редакції статті 301 Кримінального кодексу України.
Однак задоволення сучасних суспільних потреб у вказаній сфері неможливе лише шляхом внесення змін до диспозиції статті кримінального кодексу, а потребує комплектного регулювання відповідних суспільних відносин.
З цієї точки зору законопроект № 12191 не являється вирішенням проблеми, а є скоріше реакцією на вузький соціальний запит і показником незацікавленості законодавця займатися власне законотворчістю.
По-перше, саме лише декриміналізація не вирішує проблем із обігом порнографічного контенту, зважаючи на встановлення прямої заборони такого обігу діючим законодавством, зокрема Законами України «Про медіа» та «Про охорону дитинства».
По-друге, ототожнення виробництва та розповсюдження подібного контенту із творчою, інтелектуальною чи господарською діяльністю з метою її подальшого оподаткування потребує комплексу дії із внесення змін до чинного законодавства, який можна назвати легалізацією виробництва та розповсюдження такого контенту.
По-третє, при внесенні змін до Кримінального кодексу є потреба у чіткому визначенні складу кримінального правопорушення та власне критеріях суспільної небезпечності, що власне і характеризує діяння як кримінальне правопорушення.
Так, за наявності значної кількості сумнівних обвинувачень за статтею 301 КК України не варто забувати, що частина цих обвинувачень, поза сумнівом є суспільно небезпечними діяннями, при тому, що об’єктивна сторона цих діянь відповідає саме поточній редакції відповідної статті Кримінального кодексу України.
Серед зазначених обвинувачень можна виділити:
- Виготовлення особою фото,-відео матеріалів порнографічного характеру без згоди іншої дорослої особи, яка зображена на вказаних матеріалах та розповсюдження вказаних матеріалів як шляхом надсилання вказаній особі так і третім особам.
- Виготовлення особою фото, відео матеріалів із зображенням порнографічного характеру за іншої особи за її згоди та розповсюдження їх третім особам без згоди особи, що на них зображена;
- Виготовлення особою матеріалів порнографічного характеру із власним зображенням з подальшим розповсюдженням таких зображень шляхом розсилання в особистих переписках іншим особам, без отримання їх згоди на отримання подібного контенту. Аналізуючи подібні випадки, за якими осіб було засуджено за ст. 301 КК України, подібні діяння часто носять доволі хаотичний характер та дійсно зможуть спричинити психологічний дискомфорт особам, часто незнайомим із автором таких «розсилок», однак подібне розповсюдження дорослим особам все ж не є достатньо суспільно небезпечним для кваліфікації саме як кримінальне правопорушення, хоча адміністративна відповідальність у даному випадку є доцільною.
Кожне з таких діянь дійсно відповідає об’єктивній стороні правопорушення, яку пропонується виключити законопроектом № 12191, однак стосовно жодного із них не можна стверджувати про відсутність суспільної небезпечності.
Що з цим робити?
Поглянувши на кожен із зазначених випадків та на конструкцію розділу ХІІ Кримінального кодексу України, очевидним є те, що об’єктом посягання у складі відповідного правопорушення є право особи на повагу до приватного і сімейного життя, право на гідність, а отже не відповідає родовому об’єкту кримінальних правопорушень, передбачених вказаним розділом, тобто забезпечення громадського порядку та моральності, зважаючи що шкода від правопорушення нанесена конкретній особі. Таке само як і умисел направлений на завдання шкоди конкретній особі, а не суспільству в цілому.
Крім того, варто зазначити, що Резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи 2412(2021) від 26 листопада 2021 року «Гендерні аспекти та наслідки порнографії для прав людини» констатується, що велика кількість порнографічного контенту порушує фундаментальне право людини на людську гідність, принижує та експлуатує вразливих осіб, а також виділяє поняття «revenge pornography» і містить рекомендацію державам-членам Ради Європи ввести кримінальне покарання за «порнопомсту».
Також, Директива ЄС 2024/1385 про боротьбу з насильством щодо жінок містить вимогу щодо внесення до кримінального законодавства змін стосовно боротьби із проявами кібернасильства, у тому числі розповсюдження інтимних зображень без згоди особи.
Отже повне виключення подібного складу кримінального правопорушення з кримінального кодексу, крім порушення прав осіб, які можуть бути визнані потерпілими в кримінальних провадженнях, ускладнює також приведення національного законодавства у відповідність із вимогами стосовно євроінтеграції.
Доцільним у даному випадку є виділення цієї категорії кримінальних правопорушень в окрему статтю, розміщену в розділі ІІІ Кримінального кодексу (Кримінальні правопорушення проти волі, честі та гідності особи), зважаючи на те, що об’єктом даного складу є саме гідність особи та її права на повагу до приватного і сімейного життя. Обов’язковим елементом складу такого кримінального правопорушення має бути умисел на виготовлення чи розповсюдження порнографічного контенту без згоди особи, а кваліфікуючими ознаками можуть бути мета помсти/булінгу/погіршення репутації/публічного приниження потерпілої особи.
Розповсюдження власних зображень порнографічного характеру у приватних переписках з іншими дорослими особами без згоди цих осіб доцільно декриміналізувати з одночасним доповненням відповідною статтею Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В статті ж 301 КК України залишити діяння стосовно розповсюдження порнографічного контенту неповнолітнім особам.
Однак, як вбачається із останніх законодавчих ініціатив, а саме законопроекту, зареєстрованого під номером 15294 від 03.06.2026 р., виготовлення, збут та розповсюдження порнографічних творів, зображень та інших предметів порнографічного характеру, без згоди особи, зображеної на них передбачено у диспозиції запропонованої законопроектом редакції ст. 301 КК України.
Однак зазначений склад кримінального правопорушення фігурує в тій самій частині першій статті, що і збут чи розповсюдження порнографічних предметів неповнолітнім особам, тобто автори законопроекту 15294 розміщують кримінальні правопорушення з різним об’єктом посягання до тієї самої частини статті кримінального кодексу.
Більш того, запропонована законопроектом 15294 редакція статті 301 КК України в якості кваліфікуючих ознак не виділяє мотиви вчинення вказаних злочинів, зокрема мотив помсти/булінгу і подібних їм, так само як і використання вразливого стану або залежність потерпілих осіб.
Натомість проект закону виділяє дещо дивний набір квалфікуючих ознак, а саме:
- Повторність;
- Вчинення за попередньою змовою групою осіб;
- З отриманням доходу у великому розмірі.
Якщо перші два є стандартними кваліфікуючими ознаками, то до логіки останнього є питання, чому суспільна небезпечність діяння проти громадського порядку та моральності вимірюється кількістю зароблених грошей і чому саме кількість зароблених грошей визначає, чи буде інкримінований злочин тяжким чи нетяжким.
Уваги заслуговує також запропонована законопроектом 15294 редакція частини третьї статті 301 КК України, а саме примушування повнолітньої особи до участі в створенні творів, зображень чи інших предметів порнографічного характеру.
Перше питання до запропонованої редакції частини третьої є її розмежування зі злочинам, передбаченими статтею 149 Кримінального кодексу України, оскільки вербування та переміщення людини із використанням примусу з метою, зокрема, використання у порнобізнесі, є саме злочином, передбаченим цією статтею.
Друге, що звертає на себе увагу у запропонованій редакції частини третьої ст. 301 КК, є знову ж таки відсутність кваліфікуючих ознак, таких як використання насильства, насильства, небезпечного для життя чи здоров’я, погрози таким насильством, використання вразливого стану потерпілого, матеріальної чи іншої залежності.
Враховуючи, що санкція частини третьої передбачає позбавлення полі від трьох до восьми років, за відсутності розкриття поняття «примушування», критерії для визначення міри покарання будуть доволі суб’єктивними.
Також новим законопроектом значно посилено санкції за кожною частиною статті, однак запропонована конструкція вказаної статті не передбачає конкретних критеріїв призначення міри покарання в межах цих санкцій.
Іншим слабким місцем як законопроекту № 12191 так і законопроекту № 15294 є визначення суб’єктивної сторони кримінального правопорушення без урахування реалій як «медійних» так і правозастосовчих.
Так, за умови повної заборони публікації в медіа будь-якого контенту з ознаками порнографії, законодавець залишає без відповіді зміст діяння під назвою «розповсюдження».
Так, проектом передбачене два види діяння: збут та розповсюдження.
З урахуванням обов’язкової мети збуту чи розповсюдження неповнолітній особі, збут, тобто передача порнографічного предмету в будь-якій формі іншій особі (у даному випадку неповнолітній) на платній чи безоплатній основі, не викликає жодних питань до визначення вказаної мети, оскільки збут конкретній особі передбачає усвідомлення суб’єктом злочину того, що особа є неповнолітньою, відповідно можна зробити висновок і про бажання збуту відповідного предмету саме неповнолітній особі.
Винятком є наприклад продаж порнографічного контенту через електронні платформи, які не дозволяють визначити вік покупця такого контенту, наприклад через Telegram чи прямих трансляцій на спеціалізованих веб-сайтів, де відсутня жодна верифікація за віком і особа не може усвідомлювати, хто саме є замовником контенту.
Вирішення вказаної проблеми без належного правового регулювання діяльності таких електронних платформ та надання подібних послуг виходить за рамки кримінального права та є неможливим.
Розповсюдження ж як таке передбачає надання доступу до відповідного контенту необмеженому колу осіб і у будь-який спосіб, що взагалі виключає доведення мети розповсюдження саме неповнолітнім поза розумним сумнівом.
Розповсюдження порнографічного контенту на спеціалізованих веб-сайтах відбувається або повністю нелегально, або шляхом розміщення на іноземних майданчиках. Доступ же до таких сайтів неповнолітніх осіб взагалі ніяк не обмежений фактично.
За таких умов, відсутні жодні перешкоди правоохоронним органам повідомити про підозру особу, яка розміщує контент із дорослими особами за їх згоди на умовному PornHub, оскільки доступ до цього ресурсу українських підлітків фактично не обмежений.
Варто звернути увагу, що вказані ризики відображені у висновку Комітету з питань правоохоронної діяльності на проект № 12191, однак не був врахований ні в зазначеному проекті, ні в новому проекті закону під номером 15294.
Таким чином, за умови безконтрольного доступу неповнолітніх до порнографічного контенту та принципової відмови з боку законодавця врегулювати питання діяльності із виготовлення та розповсюдження такого контенту, запропонована проектами «декриміналізація дорослого порно» взагалі не виконує своїх функцій, навпаки породжуючи додаткові проблеми правозастосування.
Маючи вказані кримінально-правові недоліки, існуючі законодавчі ініціативи не вирішують головного - суспільного запиту.
Власне актуальний суспільний запит ставить перед законодавством задачу вирішення двох основних проблем:
- дуалізму ставлення державного апарату до творців контенту із ознаками порнографії, які з одного боку є платниками податків, однак із замовчуванням характеру оплачуваної діяльності, з іншого ж особами, які вчиняють кримінальні правопорушення, але за дужки виноситься уже питання, чи не отримані раніше оподатковані кошти злочинним шляхом;
- процвітання корупції у сфері нелегального виробництва порноконтенту, бо легального у нас немає.
Аналізуючи зміст законопроектів № 12191 та № 15294 очевидним є те, що законодавець навіть не намагається вирішити актуальну проблему та привести її у відповідність до поточного стану суспільних відносин і суспільного запиту.
Без визнання виробництва порнографічного контенту як явища та вираження цього визнання в легалізації на рівні законодавства, без комплексного підходу до врегулювання відповідних суспільних відносин, вказані вище законодавчі ініціативи мають мінімальне значення для суспільства.
Навіть попри те, що податкові спори, що виникають із діяльності творців на платформі OnlyFans за останні роки є найбільш обговорюваною категорією податкових спорів, держава не робить наступного кроку і попри величезний потенціал поповненя державного бюджету, через недалекоглядність, просто виживає з держави цих платників податків.
В контекті сказаного абсолютно показовим є висновок до зконопроекту № 12191 Комітету Верховної ради України з питань бюджету, який розглядає перспективи законопроекту виключно з точки зору поточного рівня надходження штрафів як покарання за вироками та потенційного надходження штрафів за вироками по ст. 301 КК України у новій редакції і робить висновок, що внесення змін до кримінального закону може призвести до збільшення доходів та видатків залежно від санкцій за виявлені правопорушення. Варто зазначити, що розмір штрафів в запропонованій проектом закону № 15294 редакції статті 301 КК України дійсно значно підвищено.
Тобто бюджетний комітет парламенту навіть не намагається проаналізувати можливі наслідки у вигляді надходжень до бюджету у випадку більш комплектного вирішення проблеми, на вирішення якої нібито направлені вказані проекти закону, не зазначається про існуючі податкові спори, не зазначається загальних обсяг нарахованих податкових зобов'язнь творцям контенту лише на одній платформі OnlyFans, не вказує на критичну необхідність легалізації їх діяльності, натомість вказує на необхідність надання абсурдних у демократиному суспільстві розрахунків штрафів, які принесуть постановлені вироки.
Підсумовуючи вказане, стаття 301 КК України дійсно потребує нової редакції, однак закон є в першу чергу засобом регулювання актуальних суспільних відносин, він має бути направлений саме на вирішення проблем суспільсьва і особи, не допускати порушень основоположних прав та правової невизначеності, а головне не бути реакцією на петицію чи мітинг з картонками, а бути частиною комплекної державної політики, направленої на зміцнення держави та дотримання основоположних прав кожної особи, для якої ця дерджава створена. Відповідно, існуючі законопроекти потребують істостного доопрацювання, значно виходять за рамки кримінального права, а зміни в законодавстві мають бути комплекними.
