Наразі питання збереження права власності стає надактуальним для фізичних та юридичних осіб України. Їм доводиться не лише захищати свій титул від іноземних держав, а й підтверджувати його на національному рівні. І, коли застосування внутрішнього законодавства чи звернення до двосторонніх міждержавних договорів, не приносить бажаних юридичних наслідків, власникам залишається лише апелювати до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначена стаття містить три пов’язані норми, що стосуються захисту права власності:
Перша є нормою загального характеру та закріплює принцип безперешкодного володіння майном.
Друга норма стосується позбавлення майна та умов, на яких таке позбавлення стає можливим.
Третя – унормовує контроль над володіння майном у залежності від суспільного інтересу.
За сучасною практикою Європейського суду з прав людини розгляд скарги про порушення права власності найефективніше завершувати саме переконуючи Суд у порушенні першої з трьох норм, без аналізу застосування положень про позбавлення майна та контроль за його володінням. Тому надважливо сформувати скаргу так, щоб Судові стало очевидно, що порушення права власності не відповідало принципу законності та не переслідувало законної мети за допомогою засобів, розумно пропорційних меті, яку необхідно було досягти, а також не відповідало явним потребам суспільства.
Олексій Грачов, адвокат Dynasty Law & Investment