Нерідко «законні» дозволи слідчих суддів на обшук є дозволом на вторгнення у власність зовсім не причетних осіб.
Ідея полягає в тому, щоб вилучити найбільше цінного майна на обшуку, а потім починається «гра в хованки» та «наздоганяння». Слідчий почувається ведучим гри та диктує свої правила.
Наприклад, найкращий сценарій так званої гри це накладення арешту на вилучене майно, де в гру вступає третя сила – слідчий суддя. В цьому випадку у заручника ситуації – володільця майна, хоча б є декілька варіантів виходу з гри, а саме:
- можливість оскаржити дії під час накладення арешту на майно;
- якщо все ж таки суд вирішив накласти арешт без вашої участі – скасувати арешт надавши відповідне клопотання до суду;
- і нарешті оскарження ухвали про накладення арешту до апеляційного суду.
Однак, є і інший (найгірший) сценарій, коли слідчий навіть не вважає за потрібне накладати арешт на майно, адже вважає, що таке майно безпосередньо зазначене в ухвалі суду про обшук, а тому арешту не підлягає, а вилучається так би мовити, безапеляційно.
В цій ситуації слідчі плутають місце злочину де можна вилучити конкретні предмети, знаряддя його вчинення та місце роботи підприємства, місце проживання особи – де і підозри не мають до вчинення будь-яких злочинів. Пряме зазначення предмету в ухвалі суду є поняттям оціночним, а отже підлягає детальному розгляду судом та не може бути піддано розгляду лише одній стороні –стороні обвинувачення.
В цій ситуації є лише один вихід – надати власником скаргу про повернення такого майна як тимчасово вилученого, тобто довести, що таке майно не визначено в ухвалі, або не стосується того злочину, що розслідується слідчим, а отже підлягає процедурі арешті або поверненню.
В цій грі дуже багато невідомих, правила гри не зрозумілі і дискримінаційні, однак провідником в такій грі може стати досвідчений професійний адвокат. То ж не ризикуйте, грайте в правильні ігри із знаючими гравцями.